Пізнання визначається як процес одержання й удосконалювання знань, діяльність людей по відкриттю понять, схем, образів, концепцій, що полегшують відтворення й, що вдосконалюють їхнє буття й самозбереження. Сутність процесу пізнання полягає в актуалізації спадкоємної інформації. Під знанням розуміється результат процесу пізнання, закріплений у культурі й готовий до використання, який погоджений із законами природи.
Геракліт Темний з Ефеса (близько 544 м. до н.е.), оцінюючи мислення, говорив, що неможливо двічі ввійти в ту саму ріку. Кратил (учень Геракліта й учитель Платона) уважав, що в ту саму ріку не можна ввійти навіть один раз; древні філософи шукали опору, на якій можна було б побудувати логічно завершену теорію пізнання . Це вдалося зробити великому філософові античної Греції Платонові, і такою опорою стали його вроджені ідеї, або спадкоємна інформація.
На наш погляд, взаємодію інтелекту з об'єктом при пізнанні являє собою деякий стаціонарний, випадковий, квантифицированный процес, що протікає в рамках закону Рдипд, позтому обидві сторони, інтелект і об'єкт, рівноправні, але у зв'язку з тим, що взаємодія починається з ініціативи суб'єкта, йому й віддається перевага.При цьому дані пчуттів, які беруть участь у пізнанні, у нормальної людини, що перебуває в нормальних умовах, завжди щирі, тому що вони абсолютно точно визначаються на несвідомому рівні за допомогою Кручений і БВМ, які мають усю можливу інформацію. Свідомість може помилятися, тому що має обмежену інформацію, тому ймовірність помилки в нього, при всіх інших рівних умовах, завжди суттєво більше, чим у почуття. При вивченні процесу пізнання Гегеля цікавило питання, чому ми маємо п'ять почуттів. Відповідь, на наш погляд, утримується в механізмі самозбереження. Так ми більшою мірою несвідомо, автоматично орієнтуємося в просторі й часі за допомогою звичайного 4- х мірного простору Минковского- Эйнштейна. Усе інше вирішують почуття, і їхн не п'ять, а вісім; до звичайних почуттів слід додати почуття: тяжіння або рівноваги, задоволення (невдоволення) і совісті. Таким чином, 12- ти мірний ідеальний мир людини повністю забезпечує процес пізнання будь-якого об'єкта.
При пізнанні реального об'єкта органи почуттів взаємодіють із зовнішнім об'єктом і оцінюють його вид і стан, у першу чергу з погляду самозбереження. Важливою операцією при цьому є ідентифікація образа предмета з його образом як елементом спадкоємної інформації. Потім на несвідомому рівні формується реакція, що забезпечує безпечне, доцільне поводження людини. Ця реакція абсолютно точно відповідає наявному об'єкту й ситуації, у якій він перебуває.
Для реалізації поцесса пізнання необхідні: суб'єкт, що володіє цілком розвиненим інтелектом, що містять у собі спадкоємну інформацію, об'єкт і їхню взаємодію між собою. Пізнання реального об'єкта, у загальному виді, може бути представлене структурною формулою (див. мал.6). Пізнання ідеального об'єкта пов'язане з освоєнням спадкоємної інформації. У цьому виді пізнання бере участь тільки інтелект, з розгляду виключається ЧУВВМ, і свідомість взаємодіє тільки з несвідомим, а весь процес виражається фрагментом тої ж формули.
Copyright© 2007 Срачь инженеров. Пьеса, в трех ДДОСАХ и двух АПах. Цитирование разрешено!